Репортаж зі зйомок фільму «Тарас Шевченко: перший самурай»

Репортаж зі зйомок фільму «Тарас Шевченко: перший самурай»

Серпневого буднього дня приїздимо на знімальний майданчик фільму «Тарас Шевченко: перший самурай». Відчуття досі нереалістичні, адже кіно про кобзаря-поета у самурайському антуражі може як відлякати, так і привабити, тому готуємось відчути обидва стани разом. До того ж, це перший повнометражний фільм студії після низки короткого метру. Компанія Kristi Films знімає комедійно-фантастичний екшн у Пирогові, куди ми, власне і вирушили. Продюсер Юрій Мінзянов, який радо зустрічає нас, говорить, що це популярна локація і для інших стрічок, тому іноді доводиться перевіряти радіозв’язок, щоб не потрапити на хвилю іншого фільму. Поки говоримо, чую дзвінок мобільного з темою «Гри престолів» у когось зі знімальної команди. Стає зрозуміло, що зібралися люди не далекі від поп-культури.

Нас знайомлять з японським актором Ген Сето, який у фільмі грає антагоніста. Сам актор у захваті від української культури і навколишньої атмосфери. Жартівливо представляється, як Гена.

 Гена, як крокодил, – посміхається Сето.

Біля української хатинки на траві розляглися самураї в масках, які від спеки перекочуються з місця на місце. Втім, відважно вистоюють свою зміну, а потім на обіді п’ють багато води. Сьогодні знімають батальну сцену і детально прораховують кожен крок та рух персонажів. 

Поки знімальна група йде на обід, ми поговорили з Ген Сето про роль поганця та вивчення мови.

Кожен персонаж, якого я граю, близький мені. У мені є хороша і погана сторони, але для цього персонажа я вибудовую темну сторону і мене це робить дуже щасливим. Герої в американських фільмах зазвичай підкориговуються під колір шкіри. Культура та бізнес у кіно зараз дуже гламуризовані. Втім, наразі поганці стали симпатичними для аудиторії. Вони мають нову продуману мотивацію. У цій історії мій персонаж занадто поганий, але мені це подобається. Він займається продажем людей, а я ненавиджу проституцію. Для ролей я часто вчу різні мови. Російську я знаю погано – вчив її ще в університеті. Ще трошки знаю італійську. Для мене дуже важливо знати значення слів, які я говорю іноземною мовою на знімальному майданчику. Є багато талановитих людей, які можуть говорити слова без знання мови. Вони вчать свою роль на фонетичному рівні. Я так не можу. Я мушу знати, що кажу, інакше – це просто звук.

Коли запиталися про враження від зйомок, то Ген Сето помітно пожвавішав:

Я нічого не знав про Шевченка до зйомок, а в Україні я вперше. Та зараз я дуже зацікавлений в історії та культурі цієї країни. Мені дуже пощастило не лише грати у цьому фільмі, але також без цієї можливості я б навряд чи дізнався щось про поета Тараса Шевченка. Зараз читаю багато про нього, а коли буде вільний час, то планую відвідати музей у Каневі.

Обід швидко минає і поки сонце ще не заховалося за хмари, каскадерська команда репетирує разом з Ген Сето бій на самурайських мечах. У кадрі помітні рухи ніг, вся команда виставляє синхронізацію і постійно слідкує за зміною погодних умов. Ця сама команда каскадерів працювала і над сиквелом «300 спартанців», тому професіоналізм та тактовність у розмові з іноземними акторами помітна у кожному погляді.

Сама ідея фільму за власним сценарієм належить режисерові Роману Перфільєву. Він – не новачок в українському кіно і жанровому, зокрема. Перед проєктом про українського поета Перфільєв зняв горор «Лиса гора» – рідкісний жанр у східноєвропейському кінематографі. Викрадаємо на кілька хвилин увагу режисера Романа Перфільєва і цікавимося питаннями автентичності Тараса Шевченка та жанровості фільму:

Враховуючи, що Шевченко і Акайо (два головних герої фільму) – друзі і вони завжди разом, то я би сказав, що у цьому фільмі 70% Шевченка. Це такий собі бадді-муві, коли два герої проходять шлях разом. За жанром – це альтернативна історія з елементами комедії, екшену та вестерну. На препродакшені ми говорили з художником з костюмів, дивилися якісь референси з вестернів і зрозуміли, що можемо зробити так, наче персонажі мають вигляд ковбоїв з вестерну, але при цьому застосовувати тільки українську одіж того часу. Тобто у нас все достовірно і все відповідає епосі.

Це не мешап, бо мешап – це коли береться реальний персонаж, як Лінкольн, і його біографічна лінія, особистісні нюанси та історичні факти інтегруються з елементами фантастики. У нас Шевченко не має жодного відношення до самураїв. Він взагалі мав би бути у цю епоху десь у Петербурзі. Я думаю, що це історична фантастика. Новий жанр. Це не роуд-муві, тут є три паралельних сюжетних ліній, які перегукуються одна з одною. Є флешбек, різні локації, тому це навряд чи роуд-муві, хоча цього року це своєрідний тренд. Це кіно про внутрішню трансформацію героя. У даному випадку Тарас Шевченко був людиною, яка хотіла втекти за кордон, бувши поневоленим кріпаком, який не бачить сенсу боротися за свободу. Він трансформується і стає справжнім самураєм та залишається в Україні. Це навіть скоріше про внутрішній і зовнішній шлях героя. Зовнішній полягає у всіх перешкодах, які ти бачиш зі сцени, а внутрішній – героїчна арка, яка відбувається наприкінці третього акту.

Я б хотів різну реакцію на фільм. Головне, щоб вона була. Бо якщо немає ніякої реакції, то фільм проходить повз глядача і це найгірше для мене. Я думаю, що думки розділяться. Одні будуть казати, що це «супер», «вау» і «щось новеньке та свіженьке». Хтось скаже, що ми спаплюжили образ Кобзаря. Або ти його любиш, або ненавидиш. Це патріотичний фільм. На початку сюжету Тарас Шевченко хоче втекти за кордон зі своєю коханою. Після того, як їх упіймали, його кидають до барака з кріпаками, а кохану забирають до пана. Він зустрічає самурая і той допомагає йому пройти шлях, щоб визволити кохану з панського поневолення. І коли це трапляється, він приймає рішення залишатися в Україні. Тут є патріотичний меседж. Ми не демонізуємо нашого персонажа, не представляємо в антагонічних образах, не робимо з цього карикатуру.

Тараса Шевченка грає Роман Луцький, хоча на знімальному майданчику сьогодні його нема. Знімають сцени лише з Ген Сето, який уважно повторює рухи каскадерів. Між перервами чути бадьорливий клич: «Самураї не помирають двічі!». Якщо ще виникають якісь питання щодо автентичності побаченого, то з’являється спеціалістка з японської культури, яка поправляє режисера та захищає інтереси цієї країни. Вона зізнається, що дослухаються до її думки у половині випадків. З усім тим, фікції мусить бути місце, коли знімаєш Кобзаря у таких декораціях.

Для оператора Дмитра Недрі одним з головних референсів був фільм «Як боягуз Роберт Форд вбив Джессі Джеймса» завдяки чудовій грі натурального світла. Ми поговорили з ним про новомодні дрони та різницю між плівкою та «цифрою» Він не ностальгує за «доцифровими» часами: «Технології йдуть вперед і завдяки професійним колористам майже неможливо відрізнити, якщо кіно гарно пофарбоване. Це великий шмат часу та бюджету, якщо знімати на плівку, адже така зйомка впливає на технологічність. Знімальний день стає довшим, більше репетицій, тому це просто дорого. В Україні зараз немає проявки чи де купити плівку, тому треба везти чи в Москву, чи в Берлін, чи в Прагу». Недря працював над «Фокстером та Максом», «IZI» і «Секс та нічого особистого», тож питаємо, хто ділить заслугу за фінальний результат. «Будь-яке кіно – це заслуга не лише режисера чи оператора, це завжди зв’язка, синергія двох розумів, які працюють разом. Не можна відрізнити одне від одного», – чесно відповідає Дмитро і відразу вирушає до локації.

За цим професіоналізмом помітний інший важливий момент. Попри стрес під час зйомок та розважливість у перервах між ними, у кожного з присутніх горять очі, адже ці люди роблять кіно в першу чергу через любов до кіномистецтва. Фільма про самурая Тараса Шевченка могло б і не бути, адже продюсер Юрій Мінзянов відкидав ідею через дороговизну проєкту. Однак, до нього повернулися вже на стадії пітчингу у конкурсі патріотичних фільмів від Міністерства культури. Стрічка виборола перше місце і на 80% фінансується з державного бюджету: 19,5 мільйони гривень – від Міністерства культури України, 4,5 мільйони – продюсерські інвестиції. Також нещодавно картина перемогла у конкурсі Держкіно і отримала дофінансування у розмірі 6,9 мільйонів гривень. За словами команди фільму, додаткові кошти знадобилися через значне збільшення кількості трюків і каскадерської роботи після доопрацювання сценарію. Тому загальний бюджет склав 31 мільйон гривень. На зйомки вже приїздив Володимир Гройсман і залишився задоволений побаченим. Та державна перевірка – це ніщо у порівнянні з глядацькою. «Тараса Шевченка: першого самурая» хотіли випустити на день народження українського поета, але зараз Мінзянов говорить про прокат у квітні – більш сприятливому місяці для касового потенціалу. Тож доведеться чекати на місяць довше, адже самурайське кіно – це теж страва, яку подають холодною.

Автор: Юрій Самусенко

Першоджерело: https://moviegram.com.ua/report-shooting-taras-shevchenko-the-first-samurai/