“Королі репу”: нова перлина українського кінематографу?
Серед українських фільмів є справжні скарби, які на перший погляд такими не здаються. Однією з таких робіт стала стрічка режисера Мирослава Латика та Kristi Films “Королі репу”. Погодьтесь, від фільму від вітчизняного виробника з такою назвою очікуєш небагато, проте реальність інколи набагато краща за очікування.
Побачити "Королів репу" найближчим часом можна в межах 5-го Київського тижня критики 26 жовтня у кінотеатрі "Жовтень".
За сюжетом, 17-річний хлопець Казан живе в маленькому селі, але він мріє стати зіркою репу зі своїм найкращим другом. Хлопці пишуть музику, дають виступи в маленькому сільскому клубі та намагаються загравати з місцевими дівчатами. Одного разу друзі зустрічають їхнього старого знайомого, який почав займатися кримінальними справами і непогано піднявся. Він пропонує Казану роботу водієм за хороші гроші. Казан погоджується на пропозицію і опиняється втягнутим в дуже небезпечну гру.
Найкрутіша риса фільму полягає в тому, що протягом всієї історії ми спостерігаємо за тим, як сюжет змінює свою жанрову складову кілька разів. Все починається, як типова комедія про двох невдах-аутсайдерів, які творять різну “дічь”, але потім не помічаєш той перехід, де історія розвертає все в кримінальний трилер, далі все доходить до особистої драми головного героя, а між цим всім маємо непогану мотиваційну музичну складову. І круто те, що всі ці зміни векторів протягом фільму не виглядають штучними чи неорганічними, а досить природно перемикають глядача з одного настрою на інший (якщо не брати до уваги фінальний акорд, бо він якраз погано вписується у фільм). І хоч у фільмі є досить провокаційні сцени та жорстокі до головних героїв сюжетні моменти, крутість “Королів репу” полягає в тому, що він залишається якісним жанровим кіно для широкої аудиторії.
Перед “Королями репу” стояла задача не скотитися в банальну чорнуху про важке провінційне життя і залишатися в рамках глядацького кіно. І який-небудь інший режисер міг спокійно втратити цю межу, але Мирославу Латику вдалося залишитись в необхідних для успішності фільму рамках. Естетика “Королів репу” хоч і нагадує трохи естетику російського стрімінгового серіалу “Чіки”, але тим не менш вона дуже личить цьому фільму і створює унікальну для українського кіно атмосферу, в якій, виявляється, можна демонструвати сільський побут стильно та художньо, а не банально все зводити до рівня бруду, розрухи та “розбитого корита” з коровами та свинями. Всі ці кліпові нарізки посеред історії, зненацькі крупні плани героїв на фоні поля, динамічна монтажна оповідь дуже допомагає якомога краще донести сценарій та розкрити головних героїв.
Окрім лінії Казана, в “Королях репу” є ще кілька непоганих відокремлених від основної сюжетних ліній, в яких нам розповідають про життя та долю мешканців села. Без них кіно нічого не втратило би, але з ними вся ця історія набуває певної об’ємності та глибини. Впевнений, що багато хто буде розчулений сценами з повією, яку зіграла Ірма Вітовська-Ванца. У неї на весь фільм 2-3 сцени, але вони настільки яскраві та влучні, що не здаються другорядними. І подібної смакоти в “Королях репу” теж чимало.
Якщо не враховувати трохи бісячу акторську гру Антона Вельбоя, який постає в ролі кращого друга головного героя і намагається постійно насмішити глядача, що насправді часом виглядає дуже недоречно, то каст в “Королях” неймовірний. Молодому акторові Михайлу Дзюбі в ролі Казана вдається “тащити” на собі всю історію і змушувати співчувати його герою. Як і сам фільм, він мав протягом всього хронометражу змінювати настрій та свій емоційний стан у відповідності до певного розділу стрічки. І Михайло був однаково крутий як в комедійних сценах в образі невдахи-репера, який в принципі веде безтурботне життя, так і в кримінальних епізодах, де ми разом із ним розуміємо, що він вплутався у дуже небезпечну історію і робить погані вчинки, роблячи шкоду іншим людям. У цій ролі теж був ризик десь почати або перегравати, або навпаки - недогравати, проте актор тримався на досить високому акторському рівні і не губився. Проте, в “Королях репу” є актор, який вкрав собі кожну хвилину хронометражу, коли його персонаж на екрані. Юрій Кулінич ще в “Поганих дорогах” довів, що є одним з найцікавіших кіноакторів в Україні, — у “Королях репу” він цей статус знов підтверджує. Його антагоніст вийшов настільки харизматичним, що я в принципі не пригадаю в українському кіно лиходіїв, які б так тебе підкорювали.
Чим ще “Королі репу” захоплюють, так це українським саундтреком, який просто ідеально вписується в загальну атмосферу. Фільм доводить, що у нас теж пишуть круту музику, яка спокійно може конкурувати із західною зі своїм унікальним звучанням.
Так, в “Королях репу” є певні вади, і як майже кожен український фільм, він далеко не ідеальний, але це саме той випадок, коли хочеться не звертати уваги на недоліки, а просто порадіти за крутий вітчизняний продукт, який зроблено на доволі високому рівні. Фільм має вийти у прокат наступного року, тож слідкуйте за нашими оновленнями, адже сходити на нього необхідно всім.
 (1)_thumbnail.jpg)
